Якщо народні українські казки створені сукупним творчим генієм всіх народів світу, то чи варто говорити про самобутність українських казок?

Варто! Українські народні казки існують так же, як казки німецькі, французькі та інші. Адже не казки мігрують по світу, а лише казкові мотиви і сюжети. І кожен народ з тих мандрівних мотивів будує свої казки, як вправний майстер зводить будинки з окремих цеглин або каменів.

Чи має українська казка свої особливості, чим відрізняється вона від інших казок?

В українській казці приділяється багато уваги побутовим реаліям. Оповідач зазвичай перераховує все, що дав батько дочки на придане, все, що селянин придбав для свого господарства за щасливо отримане скарб. Це іноді не на користь літературним якостям казки, але, з іншого боку, українські казки містять багатий матеріал для вивчення матеріальної і духовної історії українського народу.

Характер нації і обставини її життя відображаються в народних казках, і українські казки відрізняються від тих же казок братів Грімм, як відрізняється українець від німця. Михайло Грушевський справедливо говорив про «органіческоме засвоєнні міжнародних, які подорожують тим українським елементом». Цей український елемент наповнював інтернаціональну тему українським змістом і українським духом.

Українська народна казка, незважаючи на її різноманіття, становить єдиний, монолітний блок нашої народної культури, утворений кількома потужними пластами, які виникли в різні історичні епохи. Найдавніші казки склалися задовго до виникнення державних утворень на нашій землі, до прийняття нашими предками християнства. Це, перш за все, казки про тварин, багато фантастичних казок, наприклад, казки про одноокого чудовисько, про Яйце-райце, про Котигорошка.

Цілком очевидно, що більшість християнських легенд і легендарних казок виникли протягом декількох останніх століть, коли християнський світогляд остаточно утвердилося у свідомості всіх суспільних верств, коли і наші селяни на церковних богослужіннях краще познайомилися з біблійними переказами. Безпосереднє знайомство з Біблією було важким, що наш народ не мав Біблії рідною мовою.

Широко побутували легендарні казки про Ісуса Христа і його учнів Петра і Павла, про Матір Божу, про християнської чесноти в усіх її проявах. А іноді біблійні оповіді трансформувалися в народні казки, обростая українськими реаліями, зокрема оповіді про Соломона, про Йосипа та його братів, про Самсона. Загалом, все казки і легенди такого роду свідчать про глибоку релігійність нашого народу.

У той же час є багато побутових казок пізнього походження, в яких засуджується і висміюється неправедне життя церковнослужителів. У радянські часи охоче друкували сатиричні казки про попів і дяків з метою довести, що український народ засуджував бога і релігію взагалі. Такий недобросовісний прийом широко використовувався в так званому атеїстичному вихованні.

Останній, найпізніший пласт наших казок - це побутові казки. У них відображені всі сторони життя українського сільського люду.

Однак було б помилкою вважати, що всі побутові казки склалися нещодавно. Тоді кожен регіон і кожна місцевість мали б свої, відмінні від інших казки. (Саме такої думки дотримувався автор цих рядків, коли починав роботу зі збору фольклорних матеріалів). Насправді це не так: багато сюжетів побутових казок поширені по всій Україні - як на території, що входила до складу Австро-Угорщини, так і на тих землях, які століттями належали Російській імперії. Така, наприклад, казка про норовливу жінці, яку хитро і вміло приборкує молода людина. Цей сюжет побутує всюди і в багатьох випадках. Могла б так поширитися, долаючи державні кордони, і розгалузитися на багато варіантів будь-яка казка за короткий час? Звичайно, ні. Для такого процесу потрібні століття.